Читать "Любий бо-пер!.." - Дері Тібор (UK) - Страница 1 - > Litera4You - Литература для вас!
Litera4You    

Читать "Любий бо-пер!.." - Дері Тібор (UK) - Страница 1 -

Тібор ДЕРІ

ЛЮБИЙ БО- ПЕР!..

Повість

Я народився в Будапешті наприкінці дев\'яностих, отже, якщо не збився з ліку, мені тепер ближче до сімдесяти, аніж до вісімдесяти. Усі родинні документи, зокрема свідоцтва про народження та хрещення, загубилися під руїнами нашого будинку, у який під час облоги влучила бомба. Роздобути копії впродовж трьох десятиліть, що минули відтоді, мені, вочевидь, забракло часу. За нагальної потреби я ще в спромозі згадати дівоче прізвище моєї матері, а також дружини. Своє ж власне, навіть якби й хотів, забути не годен, бо й донині безнастанно роздаю автографи. Серед інших збережених у пам’яті відомостей, що стосуються книги записів громадського стану, варто згадати мого первістка, який ще немовлям у середині сорокових упокоївся незбагненною милістю Божою. Дружина пішла услід за ним значно пізніше, років через десять, сконала в муках, привівши на світ мого другого сина Тамаша. Тож уже шістнадцять років ми живемо разом з ним, шістнадцять, а може, й вісімнадцять чи дев\'ятнадцять, це не суттєво.

А що природа наділила мене такою блискучою пам\'яттю, то гріх нею не скористатися. Звідси ці нотатки. Певна річ, я робив їх лише для себе — так само, як курка несе для себе яйця; отож перед смертю маю власноруч їх знищити. Здійснити свій намір мені, природно, забракне духу, тому я прошу того, хто перший ці нотатки надибає, виявити до мене милість і спалити їх. Шкода, звісно, що й це бажання не здійсниться, бо хто ж наважиться знищити бодай однісінький рядок відомого на всю країну письменника? Мій син Тамаш? Для котрого кожен мій пчих як свята заповідь? Котрий не здатен покепкувати з мене навіть у найглибшому сні? Та й узагалі — де він буде в момент моєї смерті? Похмурої ранкової години — адже це трапиться на світанні, — коли я останньою гримасою попрощаюся зі світом.

Де він буде? У Катіному ліжку, собацюра! Біля мого ж чатуватиме якийсь вірний філолог, чи навіть двоє-троє, вірні з найвірніших, не кажучи вже про неодмінного репортера, що, плентаючись додому з « Фесека»[1], дорогою заверне до мене, нагостривши свою кулькову ручку, аби вловити мої останні хрипи й доправити їх верстальнику саме перед здачею номера в набір. До речі, яке буде моє останнє слово? Покластися на натхнення чи підготувати його заздалегідь? Звісно, пам\'ять у мене ще ого-го, однак боюся, що останні хвилини виб\'ють з голови завчений текст. Може, написати цидулку й засунути її під подушку? А як забракне сил витягти її?.. У приватному житті я не цураюся ексцентричності, це правда, та коли постаєш перед публікою, варто зважати на правила добропорядності, отже, останнє слово — не лише право, а й обов\'язок людини.

А втім, при такому міцному здоров\'ї я зможу ще років з десять розмірковувати про це.

У високості, над горіховими деревами мого саду, пролітає балканська горлиця, за нею друга, і обидві, повільно махаючи крильми, — що, подібно до людських слідів на землі, мовби прокладають стежку в напоєному сонцем повітрі, — зникають за дахом сусідньої вілли. Коли б і я міг так само нечутно розтанути в рокованих мені пекельних чи райських колах!

Отож, упродовж сімнадцяти чи вісімнадцяти, а може, й усіх дев\'ятнадцяти, років ми самотньо живемо разом з моїм сином Тамашем. Пам\'ять на числа у мене кепськувата, тому не знаю, скільки мені років, проте цим не переймаюся. Свій вік я визначаю за кількістю зубів: різці й ікла в мене на місці, за винятком одного, нижнього, правда, чотири чи п\'ять каріозних кутніх довелося видалити, однак їхню відсутність можна зауважити, лише коли я гучно розрегочусь. Я сміюся рідко й винятково з чужого лиха; загалом же я людина доброзичлива, тож веселюся зазвичай тоді, коли холодної зимової днини забачу стариґаня з краплею під носом. Я спостерігаю, як у його носі назбирується рідина — поволі стікає від горлянки до носових пазух, там загусає, витікає з ніздрі і на якийсь час зависає на кінчику носа. Головний інтерес полягає в тому, скільки вона там провисить. І коли, нарешті, на піку повного визрівання, витягнувшись грушею і поблискуючи, вона несподівано падає на вилогу пальта чи камізельку старого бідолахи, мене охоплює нестримний сміх. Дідуган втуплює в мене тьмяний порожній погляд, не розуміючи, з якого дива я так радію. А якщо тим часом ще й наступна крапля…

З цього, безперечно, випливає, що хоч мій ніс і досі сухий, однак боюся, що рано чи пізно, скажімо, років за десять, я теж впаду в цей гріх.

Як, до прикладу, мій колега Ференц Ґалґомачаї, відомий поет, значно молодший за мене — хай береже його Господь років до ста двадцяти, — однак узимку в натопленій кімнаті у нього теж крапає з носа.

Нещодавно одного холодного зимового дня я зустрівся з ним на майдані Сабадшаг. Елегантна коротка дублянка, вузькі велюрові штани, широке блакитне кашне довкола шиї, хутряна шапка набакир. Своє ветхе тіло він пакує у наймодніші лахи, аби не відстати від крутої молоді.

Я кидаю погляд на його довгий ніс. Потому дивлюся на небо. Закинувши назад голову, він стежить очима за моїм поглядом. А я знизу розглядаю його ніздрі: лівий бік уже геть вологий.

—  Що ти там побачив?

—  Горлицю, — кажу мрійливо. — Я люблю горлиць. Між іншим, ти читав Кароя?

—  Читав, — відказує він. — Слабкий.

—  Так-так, — кажу.

Крапля вже дозріває і цілковито поглинає мою увагу. Я не можу зосередитися на слабких сторонах згадуваного роману Кароя. Я його взагалі не читав. Раптом з жахом зауважую, що рука мого приятеля Ференца Ґалґомачаї тягнеться до кишені — явно за носовичком. Рука тремтить. Хвороба Паркінсона? Чи просто старечий тремор? Однак розмірковувати про це вже немає часу. Необхідно відволікти його увагу.

—  Он вона! — кажу я, вдивляючись у небо.

—  Друга горлиця?

—  Не сова ж, — відповідаю. — З совою я востаннє зустрічався на сторінках романів сестер Бронте.

—  А я — в Пуркенсдорфі на дзвіниці храму святого Ієроніма, то був старий, хирлявий екземпляр, — повідомляє мій колега. — Однак її очі сяяли, мов карбункули.

—  Карбункули? Це смішно! Ніби з лексики нашого великого класика Мора Йокаї!

—  Авжеж, саме мов кар-бун-ку-ли! — повторює він наспівно, анапестом. — Коли ж це було? Понад чверть віку тому, мій друже! Точніше влітку сорок сьомого, у серпні.

Хизується своєю блискучою пам\'яттю, мов карбункулом.

—  У серпні сорок сьомого цього бути не могло, — кажу навмання аби потягти час, — тоді ще не видавали виїзних паспортів на Захід.

—  Мені дали, — каже він, докірливо глянувши на мене, тоді схиляє голову, його рука знову починає намацувати кишеню. А я, ніби заворожений, не можу відвести погляду від його носа. На щастя, земне тяжіння вчасно торжествує перемогу, грушовидна крапля відривається від ніздрі й уже поблискує на вилозі модної дублянки. Я усміхаюся… та що там — я заходжуся реготом.

—  Чого ти смієшся?

—  Просто так.

А скільки це часу я живу удвох із сином! Тобто сам — з ним, на чолі поріділої процесії закостенілих спогадів, у доволі гамірному супроводі Тамаша. Але хіба самому було б ліпше? Жити сподіваннями, що колись, коли прийде моя черга, чиясь милосердна рука витре мої слиняві шмарки?

Я ще не потребую синової підтримки і не прагну її, однак він служить одиницею виміру мого тілесно-душевного згасання. Якщо я ще можу втямити його повсякденні дурні розпитування й вагання, отже, це ознака того, що я досі при здоровому глузді, і лише повільно, мов павук по павутинці, опускаюся до свого прийдешнього пекла. А втім, якщо не помиляюся, з Тамаша вийде здоровий, дріб\'язково чванькуватий пересічний чоловік з пересічними бажаннями, які він повсякчас тамуватиме: про це свідчить його любов до порядку й гідна подиву правдивість. Помаленьку він видужає від благоговіння переді мною, коли з часом виявить, скільки я брехав у своєму житті, здебільшого в юнацькі роки, коли ще мав у тому потребу. Від цього, безперечно, його натура стане ще здоровіша. Я і йому пророкую довге життя, хоча, можливо, воно буде коротше за моє.

вернуться

1

Фесек — гніздо (угор.), популярний у Будапешті мистецький клуб (заснований 1901 р.), що функціонує й дотепер.

1 Перейти к описанию Следующая страница{"b":"204976","o":1}
  • ЖАНРЫ 359


  • Отзывы (через Facebook):

    Оставить отзыв с помощью аккаунта FaceBook:

Книга - лучший подарок!

Любите читать? Книга для вас - лучший подарок, друг и советчик? А может быть, вы книгоголик? Проверьте себя. Вот верные 20 признаков зависимости от чтения.

Ставьте плюсик, если сказанное относится к вам. В конце теста подсчитайте, сколько баллов вы набрали.

1. Вы регулярно отказываетесь от приглашений куда-то пойти, предпочитая вместо этого почитать.

2. В книжном магазине вы пропадаете часами.

3. Вы приходите на работу невыспавшимся, потому что всю ночь читали.

4. Вы можете довести окружающих до трясучки, постоянно зачитывая им вслух цитаты из книги, которая сейчас у вас в руках.

5. Вы ждёте не дождётесь выходных, чтобы иметь возможность почитать не отвлекаясь.

6. Вам случалось влюбляться в выдуманных персонажей.

7. Вы с удовольствием ждёте долгих перелётов, потому что у вас уже припасено что почитать в самолёте.

8. Из-за чтения вы нередко пропускаете свою остановку, когда едете на общественном транспорте.

9. Вы можете опоздать на работу, потому что дочитывали книгу.

10. Вы отправляетесь в постель позже своего парня (своей девушки), чтобы ещё немного почитать.

11. Вы заранее уверены, что книга лучше фильма, по которой он снят.

12. Даже на вечеринку вы приносите книгу.

13. За последний месяц вы прочитали книг больше, чем посмотрели фильмов.

14. На обеденный перерыв вы предпочитаете ходить не с коллегами, а в одиночку – чтобы немножко почитать между супом и кофе.

15. Книжные полки есть в каждой комнате в вашем доме.

16. Вы покупаете в разы больше книг, чем в состоянии прочесть.

17. Большую часть отпуска вы провели с книжкой в руках (и медового месяца тоже!).

18. Иногда вы бываете навязчивы, когда советуете друзьям прочитать ту или иную книгу.

19. Вы забываете есть, спать и дышать, добравшись до кульминации романа.

20. Вы проводите на ReadRate времени больше, чем на Facebook. :)

Узнаёте себя? Если все (или почти все) пункты про вас, поздравляем: у вас книжная зависимость.