Читать "З мапи книг і людей (Збірка есеїстики)" - Забужко Оксана Стефанивна (UK) - Страница 1 - > Litera4You - Литература для вас!
Litera4You    

Читать "З мапи книг і людей (Збірка есеїстики)" - Забужко Оксана Стефанивна (UK) - Страница 1 -

Оксана Забужко

З мапи книг і людей

Колись, коли я куплю дім з великою кімнатою й голими стінами, я складу величезну мапу чи схему, яка краще од будь-якої книжки розкаже історію моїх друзів, і ще одну, яка розкаже історію книжок у моєму житті. Кожна на окремій стіні, одна проти одної, запліднюючи себе навзаєм, затираючи себе навзаєм. Ніхто не може сподіватися прожити стільки, щоб описати словами всі ці пригоди, ці незглибимі пережиття. Це можна зробити лише символічно, графічно, так, як зірки пишуть свою космічну містерію.

Генрі Міллер. Біґ Сюр і помаранчі Ієроніма Босха

Вступ

Ця книжка росла сама собою — роками, як підземний кристал. Так «самонарощуються» поетичні збірки: якийсь час ти просто пишеш вірші, «як птах співає», паралельно тому, як живеш своє життя, а потім одного дня крізь безформний масив накопичених текстів зненацька проступає  с т р у к т у р а  — образ якоїсь смислової цілости, мов наскрізна музична тема в розсипі порізнених мотивів. Це й є момент зародження книжки: в такий спосіб вона подає про себе знак — що вона «вже є» й хоче з\'явитися на світ. Зазвичай при тому приходить і заголовок: книжка тобі «рекомендується». Від цього моменту ти перестаєш бути «вільним органом мови» й починаєш працювати на Неї, писати саме Її, — навіть тоді, коли летиш у літаку або їси піцу в фаст-фуді: раз у раз подумки відкидаєш зайве, комплектуєш, відступаєш на крок, щоби краще озирнути ціле, відзначаєш «пустоти», які треба «закласти» новими текстами, ще щось доліплюєш, добудовуєш, переставляєш місцями, і найважче в цьому процесі — вчасно спинитися, поки твоє твориво не почало деформуватися знову, цим разом уже від надміру ваги.

З есеїстикою все більш-менш так само, з однією посутньою різницею: вірші все-таки пишуться насамперед «для себе», «нон-фікшин» усе-таки насамперед для друку. Крім твоєї власної потреби висловитися на певну тему, тут присутня ще й анонімна воля редактора, «рука ринку», що керує літературним процесом і, так чи інакше, «замовляє музику», — ні мемуару, ні подорожнього нарису, ні критичної розвідки «просто так», задля власної втіхи, «в шухляду» писати не станеш — життя не вистачить. Тому саме жанрова недорозвиненість у «літературі факту» є найпевнішим показником внутрішніх аномалій національного ринку: роман бо можна писати і «в шухляду» (прецеденти бували), а от якщо банально «ніде» надрукувати есей на як завгодно дорогу тобі тему, то цей есей так і лишиться ненаписаний, а тему, в разі вже дуже пектиме, ти постараєшся вбгати при оказії, скоромовкою, до якогось іншого жанрового «кошика» — в інтерв\'ю, в авторську колонку (єдині жанри української «літератури факту», які можна вважати квітучими!), або й у кишеню примітки на берегах іншого есею: хай лежить хоч тут, кому треба — помітять… Утім, існують, на щастя, й інші «форми компромісу» між «своїм» та «редакторським» — передмови, антології, — до того ж на тому етапі кар\'єри, коли письменник стає «нашим відомим», можливостей висловитися більшає навіть у наших жалюгідних українських умовах, бо від тебе вже просять не «твір на тему», а «хоч що-небудь», і ти з цього, коли випадає вільний час, теж собі потроху користаєш.

Отак роками непомітно й нагромаджується масив текстів, які, подібно як вірші — функцією життя, випадає назвати, мабуть, функцією «життя в професії». А потім настає отой «момент істини» — і відкриваєш, що то «наростала» книжка.

… Влітку 2009 року, коли я ще дописувала « Музей покинутих секретів», несподівано прийшов її заголовок — за «підказкою» від Генрі Міллера. Звідтоді я знала, що вона неодмінно буде, і надалі вже цілий час «тримала її в умі»: і коли впорядковувала своє листування з Юрієм Шевельовим, і коли погоджувалася на участь у збірнику про Катерину Білокур, і коли готувала збірку есеїстики для німецького видавця (який усього-то просив «додати що-небудь про Чорнобиль»!), хоч чудово здавала собі справу, що всі, та що там усі — навіть найкрупніші за масштабом, ті, котрі «на все життя», «кружечки» на мапі заповнити неможливо, хай би в мене для цього в запасі було й ще одне десятиліття… Бо йдеться тут саме про тексти минулого десятиліття — саме з них, писаних «для поточного літпроцесу», на замовлення хоч українського тижневика (на сьогодні вже не існуючого), хоч бельгійської літературної фундації (яка просто опитувала європейських письменників, що відвідали Брюссель, про їхні враження), наполегливо пробивалася, просячи виходу, головна лірична тема, на яку я несвідомо переводила мову раз у раз, де тільки була змога, — оті самі, за Г. Міллером, «незглибимі пережиття», котрі виникають на перехресті текстів (у широкому сенсі) і людських доль, найцікавіша річ на світі для homo verbalis.

Ключове слово тут — «перехрестя». Дві Міллерові «мапи», поставлені одна навпроти одної, як два дзеркала, — це насправді голограма, а коли ще картограф, який їх складав, сам є письменником, то й поготів. Тут уже не просто «взаємне запліднення і взаємне затирання» книг і людей у просторі-кімнаті одного життя, а щось іще магічніше, на кшталт ворожби: свічка між двома дзеркалами, із запаморочливою нескінченністю анфілад, що тягнуться в обидва боки… І марно з\'ясовувати, «хто кому сниться», — де, цебто, «реальність», а де «відображення»: люди, які пишуть, люди, про яких пишуть, люди, які їх читають, живі й мертві, невпинно міняються місцями, мов на знятій у прискореному режимі, століття-за-мить, мапі зоряного неба в шкільному планетарії. Прочитана книжка стає таким самим на-ввесь-вік особистим зв\'язком з автором, як із близькою людиною, за чиїми «внутрішніми рухами» стежиш крізь текст зі співчуттям сучасника-співучасника; друзі вводять тебе в коло вже своїх «близьких авторів» з тією самою мірою інтимности, з якою знайомлять із членами своєї родини («любиш мене — люби й їх»), і годі облічити, скільки таких «подарованих», від серця до серця, відкриттів залишається з тобою назавжди — і назавжди позначає ставлення до дарівника тією любовною теплотою вдячности, в якій тільки й можна по-справжньому розгледіти іншу людину (хай пробачить мені Євген Сверстюк, але для мене він, подумки, назавжди — «дядя Женя», який подарував мені, чотирирічній, « Вінні- Пуха» в перекладі Л.  Солодька!), — і написане тобою, от же в чім штука, теж так само «рикошетить», приносячи в твоє життя нових людей, живих і мертвих, траєкторії чиїх доль змінилися від зіткнення з твоїми книжками, і які, своєю чергою, змінюють траєкторію твою… Усю цю «космічну містерію» справді далось би презентувати хіба графічно, але не в статиці, а в русі: методом комп\'ютерної графіки, якої Генрі Міллер іще не знав, і це мало би бути феєрично прекрасне відео — все в розчерках вогняних траєкторій та «парадах планет», істинний портрет духовної біографії, яку кожен із нас потай носить у собі, — біда тільки, що закінченою така мапа ніколи не буде: допоки ти живий, рух планет-кружечків триває, якісь із них гаснуть, напливають нові, «розморожуються»-активізуються забуті, констеляції змінюються, і якби Міллер справді взявся за свій проект, то загруз би в ньому, як мураха в смолі, й до скону був би приречений викреслювати, дописувати й перемальовувати…

Тому не «мапа» — лишень «з мапи». Уривки, фрагменти, вихоплені ліхтариком по дорозі крізь темряву. В жодному разі не замах на хоч трохи повну розповідь про «найважливіші книжки мого життя» (амбіційний Г. Міллер уклав був і таку сотню!), ані, поготів, про найважливіші в ньому персоналії (спроба Івана Франка описати тільки одну таку в своєму житті групу, виокремлену за національною ознакою, — « Мої знайомі жиди» — теж, що характерно, залишилася незавершеною, урвалась на гімназійних роках…). А однак таки книжка. ( Не виключаю, що перша така з черги, що ще за який десяток років так само може скристалізуватися « З мапи книг і людей-2», а згодом і « З», й «4» — на скільки стане мого віку й сил, і байдуже, що кінцевої мети — повної мапи — ніколи не буде досягнуто, наша справа — Франкова, Міллерова, моя, всіх homo verbalis — це, попри все, заповнювати пустоти…)

1 Перейти к описанию Следующая страница{"b":"226078","o":1}
  • ЖАНРЫ 359


  • Отзывы (через аккаунты в социальных сетях Вконтакте или Facebook):

    Оставить отзыв с помощью аккаунта ВКонтакте:

    Оставить отзыв с помощью аккаунта FaceBook:

Книга - лучший подарок!

Любите читать? Книга для вас - лучший подарок, друг и советчик? А может быть, вы книгоголик? Проверьте себя. Вот верные 20 признаков зависимости от чтения.

Ставьте плюсик, если сказанное относится к вам. В конце теста подсчитайте, сколько баллов вы набрали.

1. Вы регулярно отказываетесь от приглашений куда-то пойти, предпочитая вместо этого почитать.

2. В книжном магазине вы пропадаете часами.

3. Вы приходите на работу невыспавшимся, потому что всю ночь читали.

4. Вы можете довести окружающих до трясучки, постоянно зачитывая им вслух цитаты из книги, которая сейчас у вас в руках.

5. Вы ждёте не дождётесь выходных, чтобы иметь возможность почитать не отвлекаясь.

6. Вам случалось влюбляться в выдуманных персонажей.

7. Вы с удовольствием ждёте долгих перелётов, потому что у вас уже припасено что почитать в самолёте.

8. Из-за чтения вы нередко пропускаете свою остановку, когда едете на общественном транспорте.

9. Вы можете опоздать на работу, потому что дочитывали книгу.

10. Вы отправляетесь в постель позже своего парня (своей девушки), чтобы ещё немного почитать.

11. Вы заранее уверены, что книга лучше фильма, по которой он снят.

12. Даже на вечеринку вы приносите книгу.

13. За последний месяц вы прочитали книг больше, чем посмотрели фильмов.

14. На обеденный перерыв вы предпочитаете ходить не с коллегами, а в одиночку – чтобы немножко почитать между супом и кофе.

15. Книжные полки есть в каждой комнате в вашем доме.

16. Вы покупаете в разы больше книг, чем в состоянии прочесть.

17. Большую часть отпуска вы провели с книжкой в руках (и медового месяца тоже!).

18. Иногда вы бываете навязчивы, когда советуете друзьям прочитать ту или иную книгу.

19. Вы забываете есть, спать и дышать, добравшись до кульминации романа.

20. Вы проводите на ReadRate времени больше, чем на Facebook. :)

Узнаёте себя? Если все (или почти все) пункты про вас, поздравляем: у вас книжная зависимость.