Читать "Дурниця" - Мирний Панас (UK) - Страница 1 - > Litera4You - Литература для вас!
Litera4You    

Читать "Дурниця" - Мирний Панас (UK) - Страница 1 -

                                                            Панас Мирний

                                                                ДУРНИЦЯ

* * *

Нездужалось. Цілісінький день мене і терло, і м\'яло, і ходити не давало. Я більшу частину дня пролежав, думаючи про те, як то сьогодні в нашій окрузі відбудуться вибори від земельних власників. Чия-то, мовляв, візьме гору: чи «праві» осилять «лівих», чи «ліві» подужають «правих»?

Становий, що, спасибі йому, ніколи не минає моєї хати, як їде через село, де я живу, - учора теж незнарошне завітав до мене і хвалився, що він добрячого підвіз возка отим «лівшукам», щоб не дуже зазнавалися та вгору носа драли.

- Підвезли, кажете, возка? - перепитав я його.

- Та ще й якого! - гучно викрикнув він. - Заплішив у саме тім\'я такого кола - ого-го-о-о! - додав він, моргнувши злукава оком.

- А можна довідатися, якого саме? - попитався я.

Становий трохи промовчав, потім духом вимчав цілу склянку міцного та солодкого чаю з ромом, що завжди любив його уживати, і, зажмуривши очі, покрутив головою.

- До якого часу не скажу, - відмовив він нешвидко, усміхнувшись, - самі потім дізнаєтесь!

Пам\'ятаючи, що «всяка власть від бога» і завжди спочуваючи цьому заповіту з святого письма, я, звісно, не посмів допитуватися пана станового про того кола, якого він заплішив лівшакам у саме тім\'я. Я тілько прохав його ще випити одну склянку чаю, бо надворі було холодно, а йому треба їхати.

- Ні, спасибі. Я чаю більше не хочу, - відказав він, - шкода таке добро марно витрачати! Якби не їхати, випив би ще, а то на морозі - воно так задарма і піде собі, буцім і не пив. А ви, - додав він мені, - оце пляшечку приховайте до якого часу. Як можна буде у вас і заночувати, тоді ми довідаємося, де в неї денце! А на сьогодні - буде, бо треба зараз у дорогу збиратися.

- Та чого ж, - питаю, - так швидко? І не перегрілися як треба та й у дорогу?

- Ніколи... От по сю! - відказав він, черкнувши пальцем по горлянці.

- А вже, - кажу йому, - у вас і служба! Та ще під такий скрутний час, як тепереньки.

- Прямо тобі - дихати не дає! - відказав гучно становий і, схопившись, почав збиратись у дорогу.

- Що ж, і ви завтра на вибори лаштуєтесь? - спитав він, надягаючи кожуха.

- Та думка, - кажу йому, - як усе благополучно буде.

- Їдьте, - відказує становий. - Там буде і Пищимуха. А вже він буде, то без потіхи не обійдеться. Певно, яким-небудь новим «утвором» людей напотішить.

- Та він, - кажу, - на це вдатний.

- Та ще який вдатний! - скрикнув становий. - Прямо тобі як та сластьонниця сластьони пече, так він свої утвори вивертає... Так і сипле, так і сипле ними, наче те зерно на кіш! Та все віршами, а не як-небудь. Пам\'ятаєте його:

У лузі соловейко

Співав голосненько,

А зозуля на дубі кувала,

Літа віщувала!

- Пам\'ятаю, - кажу. - Як же не пам\'ятати? Се ж було у отця Федора, тоді саме, як справляв він обід з радощів, що розігнали першу думу!

- Ото-то-то! Тоді саме! Тепер він з новим утвором носиться: позов складає.

- Позов? Який позов? - зацікавився я.

- От ви його і приятель, та нічого не знаєте; а він мене за свого ворога має, а я все знаю, - похвалився становий.

- На те ж ви, - кажу, - і пан становий, щоб усе знати. На те і приставлені, щоб відати, хто що думає. Бо якби такої власті не було, то хіба б же ми спали спокійно?

- Глузуйте! - відказав він. - А я вам по правді скажу, бо я з нею ні перед ким не таюся, не то що перед справником, а й перед самим губернатором!.. То от я вам і скажу: що й ви, добродію... теє-то, як його, - як казав виборний у « Наталці Полтавці».

У мене в душі чогось похолонуло.

- Як-то, - питаю, - теє-то, як його?

- З ґедзиком!.. З душком - значить! - скрикнув зовсім уже одітий становий і, це кажучи, відкопилив губи та, приложивши два пальці до носа, як потягне в себе духу!.. - Пахне, значить... вільним повітрям пахтить... От що я вам скажу!

- Від мене?.. Вільним повітрям? - ледве повертаючи язика в роті, вимовив я.

- Еге-с... від вас, - усміхаючись, каже становий. - Скажіть мені по правді, от як я перед вами по правді кажу, навіщо ви мене другу склянку чайку випити присоглашали? Ану, скажіть?

- Та як же доброго чоловіка в холод із хати випускати, не обігрівши як слід його? - відказую йому.

- Толкуйте про вільховий корінь, а дубовий - товщий! - відказав мені становий своєю улюбленою приказкою та, нахилившись до мого уха, стиха зашептав: - Бажалося довідатися, якого я кола заплішив? Думка: вихилить становий другу склянку, шибоне вона йому в голову - і почне він клепати язиком, наче паламар той у дзвона? Ну, так я вам скажу: не на того наскочили! Становий - не дурень удався! Зразу помітив, куди воно стриже і... ухилився. От як хотілося і другу випити! бо ромок у вас... Хіба у самого маршала такого другого доведеться пити... Ви його, пане хазяїне, приховайте. Ми його другим разом укутаємо і то так, щоб і мундира скинути... бо в мундирі, бачите, тісно... а то... щоб вільно було... на просторі. Адже ж ви поважаєте тую волю? Та хто її тілько не поважає, хто не любить?! - весело граючи очима, торохтів пан становий, та це кажучи, кинувся до мене, міцно обняв, дзвінко поцілував та, як та дзиґа, крутнувшись, - зразу зник за дверима.

Як я, опам\'ятавшись, вискочив був на рундук, щоб провести дорогого гостя, то він уже - аж сани гарчали по глибокому снігу - прудко мчався з двору.

* * *

Вернувся я в хату, як там кажуть: ні в сих, ні в тих. Все оте так скоїлося несподівано, так мене здивувало!

« Щось то воно неабияке! - думав я. - 3 одного боку - становий, як мій давній приятель, поводився зо мною, як і слід поводитись приятелеві, а з другого - чогось він лукаво натякав про ґедзика та про вільне повітря. А наостанку ще й поцілунка вліпив!..»

Найбільше всього непутив мене отой поцілунок... І пригадалося мені святе письмо... як Юда цілував Христа, видаючи його ворогам... Чи не хоче, бува, і становий мене отак видати?.. За віщо ж?.. Здається, і вини за моєю душею ніякої немає. Живу я собі на селі тихо, ні до кого не чіпляюся, і мене ніхто не займає; не ходжу у волость довідуватись, де що сталося, хто кому яку шкоду заподіяв або зле учинив, от, як плещуть, у нашого отця Федора курей покрав... Не тичу свого носа на волосні або сільські сходи, де миряни радяться про свої громадські: діла. Чого я на них буду ходити? Воно хоч і цікаво послухати, як розумні голови керують отими справами, цікаво, але під теперішній неспокійний час і небезпечно... Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати. У їх, либонь, з стражником нема згоди: стражникові бажається, щоб прості люди його за начальство приймали, щоб, зустрівшись, шапку здіймали, надобридень казали; а вони - сказано, темна-темнота! - не вдаряють на те. Хто смирніший, то ще як здалека його побачить - у чужий двір вскочить, чи назад поверне, або боковою улицею обійде, щоб тілько не стріватися з ним; а хто смілий, то пройде повз нього боком або спиною повернувшись, щоб не дивитись... А як наша знахарка - баба Горпиниха, що й уроки виливає, бешиху шепче і пропасницю вичитує, - то ся, як тілько стражника побачить, зараз почне хреститись, неначе зачує в церкві дзвона... хреститься та причитує: « Господи, відверни!». А як пожене, то повернеться, та аж тричі на слід плюне, та ще й ногою розітре, приказуючи: « Згинь, зникни, сатано!..» Чого в них ота незгода, та ненависть? Я так і не довідався. Чув якось раз, як суперечилася стражникова жінка з простими жінками - її сусідками. Стражничиха доводила їм, що то чоловіка задля того поставлено, щоб, поміж людьми вештаючись, їх думки вивідував та всякі лиходійні заміри дізнавав, і через це вони повинні його шанувати. А їй сусідки відповідали: у нас один тілько є такий, що знає думки кожного, - господь на небі! Отже і він, святий, дав волю чоловікові, що хоче, робити, а там уже - на тім світі - кожен буде за свої вчинки розплачуватись. А ти, - кажуть стражничисі, - свого чоловіка он до кого рівняєш? То ж таки бог, а твій чоловік - панський підглядач, та й більш нічого!.. Хорт, що ним пани хотять нас, наче зайців тих, полювати!.. Он хто такий твій чоловік! - вигукували сусідки. - Я як зачув оте змагання, то у мене аж мороз поза спиною посипав, і - дай боже ноги! - мерщій хильки та хильки від того місця, де дурні жінки отаке плескали, і таки непримітно зник. Та нікому про те, що отам довелося чути, і не хвалився, навіть самому приятелеві моєму - панові становому не сказав... « Хіба, може, оце він довідався, що я чув, та йому не похвалився, та оце і ремствує на мене? - думалося мені. - Відкіля ж він зміг довідатися про се? Відкіля довідався?!. А відкіль він довідався про мій замір підпоїти його та вивідати правди про отого кола, що він комусь заплішив? Я ж йому не казав про свою думку, а він зразу дізнався!.. Ні, що не кажи, а, мабуть, стражничиха правду казала, що всі станові, урядники, стражники на те й призначені, щоб людські думки вивідувати... І кепсько ж вони з оцим ділом справляються! Скілько-то люду через їх вивідування пішло на казенні хліби, а дехто попхався аж туди, де Макар телят пасе!»

1 Перейти к описанию Следующая страница{"b":"247779","o":1}
  • ЖАНРЫ 359


  • Отзывы (через аккаунты в социальных сетях Вконтакте или Facebook):

    Оставить отзыв с помощью аккаунта ВКонтакте:

    Оставить отзыв с помощью аккаунта FaceBook:

Книга - лучший подарок!

Любите читать? Книга для вас - лучший подарок, друг и советчик? А может быть, вы книгоголик? Проверьте себя. Вот верные 20 признаков зависимости от чтения.

Ставьте плюсик, если сказанное относится к вам. В конце теста подсчитайте, сколько баллов вы набрали.

1. Вы регулярно отказываетесь от приглашений куда-то пойти, предпочитая вместо этого почитать.

2. В книжном магазине вы пропадаете часами.

3. Вы приходите на работу невыспавшимся, потому что всю ночь читали.

4. Вы можете довести окружающих до трясучки, постоянно зачитывая им вслух цитаты из книги, которая сейчас у вас в руках.

5. Вы ждёте не дождётесь выходных, чтобы иметь возможность почитать не отвлекаясь.

6. Вам случалось влюбляться в выдуманных персонажей.

7. Вы с удовольствием ждёте долгих перелётов, потому что у вас уже припасено что почитать в самолёте.

8. Из-за чтения вы нередко пропускаете свою остановку, когда едете на общественном транспорте.

9. Вы можете опоздать на работу, потому что дочитывали книгу.

10. Вы отправляетесь в постель позже своего парня (своей девушки), чтобы ещё немного почитать.

11. Вы заранее уверены, что книга лучше фильма, по которой он снят.

12. Даже на вечеринку вы приносите книгу.

13. За последний месяц вы прочитали книг больше, чем посмотрели фильмов.

14. На обеденный перерыв вы предпочитаете ходить не с коллегами, а в одиночку – чтобы немножко почитать между супом и кофе.

15. Книжные полки есть в каждой комнате в вашем доме.

16. Вы покупаете в разы больше книг, чем в состоянии прочесть.

17. Большую часть отпуска вы провели с книжкой в руках (и медового месяца тоже!).

18. Иногда вы бываете навязчивы, когда советуете друзьям прочитать ту или иную книгу.

19. Вы забываете есть, спать и дышать, добравшись до кульминации романа.

20. Вы проводите на ReadRate времени больше, чем на Facebook. :)

Узнаёте себя? Если все (или почти все) пункты про вас, поздравляем: у вас книжная зависимость.